Сторінка:Твори Котляревського. Том 1 (1922).djvu/140

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


44.На щиті, в самій середині,
Під чернь, з насічкой золотой,
Конала муха в павутині,
Павук торкав її ногой.
Пооддаль був малий Телешик:
Вій плакав і лигав кулешик
До його кралася змія
Крилатая, з сімю главами,
З хвостом в верству, страшна, з рогами,
А звалася  —  Жеретія.

45.Вокруг же щита на заломах,
Найлуччі лицарські діла
Були бляховані в персонах
Іскусно, живо, без числа:
Котигорох, Іван Царевич,
Кухарчич, Сучич і Налетич,
Услужливий Кузьма-Демян;
Кощій з прескверною ягою,
І дурень з ступою новою,
І славний лицар Марципан.

46.Так пан Еней наш знаряжався,
Щоб дружби Турну доказать;
Напасть на ворогів збірався,
Знанацька копоти їм дать.
Но зла Юнона не дрімає,
На вильот умисли всі знає,  — 
Упять Ірисю посила:
Як можна, Турна роздрочити,
Против Троянців насталити,
Щоб викоренив їх до тла.

47.Ірися  —  виль, скользнула з неба,
До Турна в північ шусть в намет;
Він дожидавсь тоді вертепа,
Хлистав з нудьги охтирський мед.
К Лависі од любви був в горі,
Топив печаль в питейнім морі.
Так в армії колись велось:
Коли влюбився, чи програвся,
То пуншу хлись  —  судьба поправся!
Веселля в душу і влилось!

118