Сторінка:Твори Котляревського. Том 1 (1922).djvu/144

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


60.Цибелла,  —  знають во всіх школах,
Що матіррю була богів,  — 
Із молоду була не промах,
Колиж як стала без зубів,
То тільки на печі сиділа,
З кулешиком лемішку їла
І не мішалася в діла.
Зевес їй оддавав повагу
І посилав од столу брагу,
Яку Юнона лиш пила.

61.Венера часто докучала
Зевесу самою бридней,
За те в немилость і попала,
Що нільзя показать очей.
Прийшла Цибеллу умоляти
І мусіла їй обіщати
Купити збитню за алтин,
Щоб тільки Зевса умолила,  — 
Вступиться за Троян просила,
Щоб флота не лишився син.

62.Цибелла же була ласуха,
Для збитню рада хоть на все:
До тогож страшна говоруха,
О всякій всячині несе.
Стягли її на-силу з печі,
Взяв купидон к собі на плечі,
В будинки к Зевсу і поніс.
Зевес свою уздрівши неню,
Убгав ввесь оселедець в жменю,
Насупив брови, зморщив ніс.

63.Цибелла перше закректала,
А послі кашлять начала,
Потім у пелену смаркала
І дух упять перевела.
„Сатурнович, змилосердися.
„3а рідную свою вступися!“
К Зевесу шокала стара:
„Безсмертних смертні не вважають
„І тільки що не бють, а лають,  — 
„Осрамлена моя гора!“

122