Сторінка:Твори Котляревського. Том 1 (1922).djvu/151

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


88.А послі Ремових він воїв
По одному всіх подушив
І блюдолизів, ложкомоїв
Вирах, в дребезги перемізжив.
Намацавшиж самого Рема,
Потиснув, мов Хому Ярема,
Що й очі вискочили преч:
Вхвативсь за бороду кудлату
І злому Трої супостату
Макітру одділив од плеч.

89.Вблизі тут був намет Серрана,
На цього Низ і наскакав;
Він тільки то роздягсь з каптана
І смачно по вечері спав.
Низ шаблею мазнув по пупу,
Зад з головою сплющив в купу,
Що із Серрана вийшов рак;
Бо голова між ніг вплелася,
А задня вгору піднялася,  — 
Умер фигурно неборак!

90.І Евріал, як Низ возився.
То не гулявши, простояв;
Він также к сонним докосився,
Врагів на той світ одправляв.
Колов і різав без розбору
І як ніхто не мав з ним спору,
То поравсь, мов в кошарі вовк;
І виборних, і підпомощних,
І простих, і старших вельможних  — 
Хто ни попавсь, того і товк.

91.Попався Ретус Евріалу,
Цей не зовсім іще заснув;
Приїхавши од Турна з балу,
Пальонки дома ковтонув
І тільки-тільки забувався,
Як Евріал к йому підкрався
І просто в рот кинжал уткнув,
І приколов його, як квітку,
Що баби колють на намітку,  — 
Тут Ретус душу ізригнув.

10

129