Сторінка:Твори Котляревського. Том 1 (1922).djvu/152

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


92.Наш Евріал остервенився,
Забув, що на часок зайшов,
В намет к Мезапу був пустився.
Там можеб смерть собі найшов;
Но повстрічався з другом Низом,
З запальчивим, як сам, харцизом.
Цей Евріал а удержав.
„Покиньмо кров врагам пускати.
„Пора нам відсіль уплітати“,
Низ Евріалові сказав.

93.Як вовк овець смиренних душить,
Коли в кошару завіта,
Курчатам тхір головки сушить,
Без крику мізок висмокта;
Як добре время угодивши
І сіркою хлів накуривши,
Без крику крадуть слимаки
Гусей, качок, курей, индиків
У Гевалів і Аммаликів,
Що роблять часто і дяки,  — 

94.Так наші смілії вояки
Тут Мовчки проливали кров;
Од ней краснілися, мов раки,
За честь і к князю за любов.
Любов к отчизні де героїть,
Там сила вража не устоїть,
Там грудь сильніша од гармат,
Там жизнь  —  алтин, а смерть  —  копійка,
Там лицар  —  всякий парубійка,
Козак там чортові не брат.

95.Так порався Низ з Евріалом,
Дали Рутульцям накарпас;
Земля взялась од крови калом
Поляк піднявсяб по сам пас,
Но наші по крові бродили,
Мов на торгу музик водили
І убірались на простор,  — 
Щоб швидче поспішить к Енею
Похвастать храбрістю своєю
І Турнів розказать задор.

130