Сторінка:Твори Котляревського. Том 1 (1922).djvu/176

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


40.Еней  —  пройдисвіт і не промах,
В війні і зріс, і постарів;
Привідця був во всіх содомах,
Ведмедів бачив і тхорів.
Дитина хукає на жижу,
Енеюж дур не вдивовижу,
Видав він різних мастаків.
На Турна скоса поглядає
І на Рутульців наступає,
Пошупать ребер і боків.

41.Фарона першого погладив
По тімю гострим кладенцем
І добре так його уладив,
Що цей вильнув наверх денцем;
Потім Ліхаса в груди тиснув,
Цей поваливсь і більш не писнув;
За ним без голови Кісей,
Як міх з пашнею, повалився
І Фар на теєж нахопився,  — 
Розплющив і цього Еней.

42.Еней тут добре колобродив
І всіх на чудо потрошив,  — 
Робив він із людей уродів
І щиро всіх на смерть душив.
Паллант був перший раз на битві,
Кричав, жидки як на молитві,
Аркадян к бою підтруняв;
По фрунту бігав, турбувався,
Плигав, вертівся, ухилявся,
Як огер в стаді, ярував.

43.Тут Даг, Рутулець прелукавий,
Пізнав одразу новичка,
Хотів попробувать для слави,
Паллантові піддать тичка;
Но наш Аркадець ухилився,
Рутулець з жизнею простився,
В Аркадцях закипіла кров!
Одні других випережають,
Врагів, як хмиз, трощать, ламають,  — 
Така підданців єсть любов!

154