Сторінка:Твори Котляревського. Том 1 (1922).djvu/182

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


64.Сказавши в Йовиша впялася
І обняла за поперек,
І так натужно простяглася,
Що світ в очах обох померк.
Розмяк Зевес, як після пару,
І вижлуктив підпінка чару,
На все ізвол Юноні дав.
Юнона в котика з ним грала,
А в мишки так залоскотала,
Що аж Юпитер задрімав.

65.Олимиськії во всяку пору
І грім пускающий їх пан
Ходили голі без зазору,
Без сорому, на кшталт циган.
Юнона з неба увильнувши
І гола, як долоня, бувши,
По-парубячу одяглась;
Кликнувшиж в поміч Асмодея,
Взяла на себе вид Енея,
До Турна просто понеслась.

66.Тоді пан Тури зіло гнівився
І приступу к собі не мав,
Що у Троян не поживився
І тьху Енеєві не дав.
Як ось мара в лиці Енея,
В киреї бідного Сіхея
Явилась Турна задирать:
„А ну лині, лицарю мізерний,
„Злиденний, витязю нікчемний,
„Виходь сто-лих покоштувать!“

67.Турн  —  зирк, і бачить пред собою
Присяжного свого врага,
Що так не ґречі кличе к бою
І явно в труси пострига.
Осатанів і затрусився,
Холодним потом ввесь облився,
Од гніву сумно застогнав,
Напер мару  —  мара виляє:
Еней од Турна утікає!...
І Турн в догонку поскакав.

160