Сторінка:Твори Котляревського. Том 1 (1922).djvu/191

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


100.„Прощайте, доміні Латинці!
„Поклон мій вашому царю;
„Возьміть назад свої гостинці,
„Одправте їх к багатирю
„Енею і просить покою.“
Венул утерся тут рукою
І річі цій зробив кінець.
Збентежила ця річ Латина:
Здавалось, близька зла година,
На лисині трусивсь вінець.

101.Латин од думки схаменувся,
Олимпським трохи помоливсь;
Наморщивсь, сентябрем надувся
І смутно па вельмож дививсь.
„А що?  —  сказав,  —  чи поживились?
„От з Діомидом ви носились,
„А він вам фиґу показав!...
„Заздалегідь було змовлятись,
„Як з пан-Енеєм управлятись,
„Поки лапок не розіклав.

102.„Тепер не приберу більш глузду,
„Як тут цих поселить прочан:
„Землі шматок єсть не під нужду,
„То їм з угоддями оддам.
„Оддам нивя і сінокоси,
„І риболовні Тибрські коси,
„То буде нам Еней сусід;
„Колиж не схоче він остаться,
„А пуститься іще таскаться,
„То всеж ізбавимся од бід.

103.„А щоб з Енеєм лад зробити,
„Пошлю послів десятків пять:
„І мушу дари одрядити,  — 
„Диковинки колиб достать:
„Повидла, сала, осятрини,
„Шалевий пояс і люстрини,
„Щоб к празнику пошив каптан,
„Сапянці із Торжка новенькі,
„Мальованії потибеньки.
„А нуте  —  як здається вам?“

169