Сторінка:Твори Котляревського. Том 1 (1922).djvu/33

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


40.Оттак Еней жив у Дидони,
Забув, і в Рим щоб мандрувать;
Тут не боявся і Юнони,
Пустився все бенькетувать.
Дидону мав він мов за жінку,
Убивши добру в неї грінку,
Мутив як на селі москаль!
Бо  —  хрін його не взяв  —  моторний,
Ласкавий, гарний і проворний
І гострий, як на бритві сталь.

41.Еней з Дидоною возились,
Як з оселедцем сірий кіт:
Ганяли, бігали, казились,
Аж лився деколи і піт.
Дидонаж мала раз роботу,
Як з ним побігла на охоту
Та грім загнав їх в темний льох !...
Лихий їх зна, що там робили,  — 
Було не видно зза могили,
В льохуж сиділи тільки вдвох.

42.Не так-то робиться все хутко,
Як швидко оком ізмигнеш,
Або як казку кажеш прудко,
Пером в папері як писнеш.
Еней в гостях прожив не мало,  — 
Що з голови його пропало,
Куди його Зевес послав.
Він годів зо два там просидів,
А мабуть би і більш пронидів,
Як би його враг не спіткав.

43.Колись Юпитер ненароком
З Олимпа глянув і на нас
І кинув в Карфагену оком  — 
Аж там троянський мартопляс...
Розсердився і розкричався,
Аж цілий світ поколихався,
Енея лаяв на ввесь рот:
„Чи так то, гадів син, він слуха?
„Убрався в патоку, мов муха,
„Засів буцім в болоті чорт!

11