|
24.Знайшли Ентелла сіромаху,
Що він під тином гарно спав;
Цього сердешного тімаху
Будити стали, щоб устав.
Всі голосно над ним кричали,
Ногами всилу розкачали,
Очима він на них лупнув:
„Чого ви, що за вража мати,
„Зібрались не давати спати?“
Сказавши це, упять заснув.
25.„Та встань, будь ласкав, пане свату!“
Абсест Ентеллові сказав .
„Підіть лиш ви собі ік кату!“
Ентелл на їх так закричав.
А послі баче, що не шутка, —
Абсест сказав, яка погудка, —
Проворно скочивши, здригнувсь:
„Хто, як, Дарес? — ну, стійте наші!
„Зварю пану Даресу каші,
„Горілки дайте лиш напюсь“.
26.Примчали з казанок сивухи.
Ентелл її разком дмухнув
І од цієї він мокрухи
Скрививсь, наморщивсь і зівнув,
Сказав: „тепер ходімо, братця,
„До хвастуна Дареса ланця!
„Йому я ребра полічу,
„Зімну всього я на кабаку,
„На смерть зузічу, мов собаку:
„Як битися — я научу!..“
27.Прийшов Ентелл перед Дареса,
Сказав йому на сміх: „гай-гай!
„Ховайсь, проклята неотеса,
„Зарання відсіль утікай!
„Я роздавлю тебе, як жабу,
„Зітру, зімну, мороз як бабу,
„Що тут і зуби ти зітнеш!
„Тебе диявол не пізнає,
„З кістками чорт тебе злигає, —
„Уже від мене не влизнеш!“
|
