|
28.На землю шапку положивши,
По локоть руки засукав,
І цупко кулаки стуливши,
Дареса битись визивав
Із серця скреготав зубами,
Об землю тупотав ногами
І на Дареса налізав.
Дарес не рад своїй лихоті,
Ентелл потяг не по охоті
Дареса, щоб його він знав.
29.В це время в рай боги зібрались
К Зевесу в гості на обід;
Мили там, їли, забавлялись,
Забули наших людських бід.
Там лакомини різні їли,
Буханчики пшенишні білі,
Кислиці, ягоди, коржі
І всякі-різні витребеньки, —
Уже либонь були пяненькі,
Понадувались, мов йоржі,
30.Як ось знечевя вбіг Меркурій
Засапавшися до богів;
Прискочив, мов котище мурий
До сирних в маслі пирогів!
„Ге! ге! оттут-то загулялись,
„Що і од світа одцурались —
„Диявол-ма вам і стида!
„В Сицилії таке твориться,
„Що вам би треба подивиться:
„Там крик, мов підступа Орда“.
31.Боги, почувши, зашатались,
Із неба виткнули носи,
Дивитись на бійців хватались,
Як жаби літом із роси.
Ентелл там сильно храбрувався,
Аж до сорочки ввесь роздягся,
Совав Даресу в ніс кулак.
Дарес ізвомпив сіромаха,
Бо був Ентелл непевна птаха,
Як чорноморський злий козак.
|
