Сторінка:Твори Котляревського. Том 1 (1922).djvu/67

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


32.Уже він начинав боятись,
На всі чотирі озиравсь:
Трусивсь, та нікуди діватись:
Далеко тяжко в ліс забравсь.
А гірше ще його злякало,
Як щось у очах засіяло:
Оттут-то берега пустивсь!
А послі дуже удивився,
Як під кнслицен опинився  — 
За гільку зараз ухвативсь.

33.І не подумавши ні мало,
Напявсь, за гілечку смикнув  — 
Аж дерево те затріщало,
І зараз гільку одчахнув;
І дав чим дуж із лісу драла,
Що аж земля під ним дріжала.
Біг так, що сам себе не чув,
Біг швидко, не остановлявся,
Увесь об колючки подрався,  — 
Як чорт, у репяхах ввесь був.

34.Прибіг к Троянцям, утомився
І оддихати простягнувсь;
Як хлюща, потом ввесь облився,
Трохи трохи не захлебнувсь.
Звелів з бичні волів пригнати,
Цапів з вівцями припасати  — 
Плутону в жертву принести
І всім богам, що пеклом правлять
І грішних тормошать і давлять,
Щоб гніву їм не навести.

35.Як тільки темна та похмурна
Із неба зслизла чорна ніч,
Годинаж стала балагурна,
Як звізди повтікали пріч  — 
Троянці всі заворушились,
Завештались, закамешились
На жертву приганять биків;
Дяки з попами позбірались,
Зовсім служити всі прибрались;
Огонь розкладений горів.

45