Перейти до вмісту

Сторінка:Твори Котляревського. Том 1 (1922).djvu/69

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

40.Еней в цю путь як-раз зібрався,
Шкапові чоботи обув,
Підтикався, підперезався
І пояс цупко підтягнув;
А в руки добру взяв дрючину,  — 
Обороняти злу личину,
Як лучиться де од собак.
А послі за руки взялися,
Прямцем до пекла поплелися,  — 
Пішли на прощу до чортяк.

41.Тепер же думаю, гадаю  — 
Трохи не годі і писать:
Ізроду пекла я не знаю,
Нездатний, далебі, брехать.
Хиба, читателі, пождіте,
Вгамуйтесь трохи, не галіте,  — 
Піду я до людей старих,
Щоб їх о пеклі розпитати,
І попрошу їх розказати,
Що чули од дідів своїх.

42.Виргилій же, нехай царствує,
Розумненький був чоловік.
Нехай не вадить, як почує,  — 
Та в давній дуже жив він вік.
Не так тепер і в пеклі стало,
Як в старину колись бувало
І як покійник написав.
Я може що-небудь прибавлю,
Переміню і що оставлю,
Писну  —  як од старих чував.

43.Еней з Сивиллою хватались,
До пекла швидче щоб прийти.
І дуже пильно приглядались,
До пекла двері як найти.
Як ось перед якуюсь гору
Прийшли і в ній велику нору
Знайшли і вскочили туди.
Пішли під землю темнотою,
Еней все щупався рукою,
Щоб не ввалитися куди.

 

47