Ця сторінка вичитана
Ходять собі по садочку
Милі молодята.
Цюлують ся, милу́ють ся,
Як голубенята.
Цюлують ся, милують ся,
Все їм так миленько…
Чого-ж ти сумна сумуєш,
Старенькая ненько?
— »Проклятий час,« баба каже,
»Проклята година,
Що я з нею одружила
Коханого сина.
Оженила, одружила,
Розуму не мала:
Своє щастя чужим людям
Даремне віддала.
Де тепер ті щирі руки,
Що́ мя обіймали?
До тепер ті милі губи,
Що мя цюлували?
Де ті очи, милі очи,
Ті карії очи,
Що́ бувало так питали,
Чого мати хоче?
Все вона, вона забрала!
Вона препогана!
Взяла щастя, взяла долю
І мого Івана.
Але нехай висихають
І моря і ріки, —
Я розлучу тебе з нею,
Розлучу на віки!«
*
