Ця сторінка вичитана
Лежить баба на порозї,
Вдає, що конає.
»Що́ з тобою, моя ненько?«
Син її питає.
— »Болить мене головонька.
Ой гину я, гину!
Слухай мене, мій Іване,
Слухай мене, сину:
Чи знаєш ти синє море?«
— »Знаю, мамо, знаю.«
— »Там, мій сину, на тім морі,
На гірлї Дунаю,
Стоїть виспа невелика
З крутими скалами;
На тій виспі білий камінь
З чорними знаками.
Там, мій сину, наші скарби
Від прадїда, сину.
Піди по них, мій Іване,
Поки я не згину!«
— »Мати моя, рідня мати!
Чогось не охота…
Чогось менї не хочеть-ся
Нї срібла, нї злота.
І так менї, моя мати,
Не гнївити неба:
Маю хату, маю жінку,
Чого-ж менї треба?«
— »Маєш хату, маєш жінку!…
А дасть Бог дитинку, —
Тогдї мене спогадаєш,
Не те скажеш, синку!
