Ця сторінка вичитана
Тай і дїтям твоїм теє
Закажи робити!«
(І тепер те памятають
Всї хрещені люде,
Та і послї мир хрещений
Памятати буде.)
Пізнав Господь милосердний,
Що́ Адаму гоже:
Що Адаму в його тузї
Жінка лиш поможе.
І в годинї сон на него
Господь насилає
І над сонним чоловіком
Думоньку гадає.
І гадає і міркує,
Звідки що почати:
»З голови возьму,« подумав:
»Буде за лоб брати;
Возьму руку — жінка мужу
В вік не дасть покою;
Возьму ногу — сама в мужа
Буде під пятою.
А вона лиш чоловіка
Повинна кохати!«
І подумав і ребро став
Лївеє ломати.
XVII.
І з живого ребра того
Жінка із'явилась.
Поглянула на Адама,
З боку положилась.
І іде Господь до неба,
Їх благословляє,
