XVIII.
Спить Адам, та змій лукавий
Сну чогось не має
І до себе на пораду
Всїх чортів скликає.
І злетїли ся чортяки,
Бездну всю зайняли
І, як слуги перед паном,
Перед змійом стали.
І говорить їм лукавий:
»Дїти мої, дїти!
Полетїть менї до раю,
Вісти принесїте.
Чогось скучно менї стало,
Нїчого робити, —
Тра щось думати, гадати,
Щоб людий згубити!«
І сто тисяч підійнялось,
З бездни полетїло,
Полетїло, понесло ся,
Де сонячко сїло.
І в годинї повернулись,
Змію росказали,
Що у раю край дороги
Адам-Єва спали.
І підняв ся змій лукавий,
Зо всїма простив ся,
І ще досьвіта, до раня
У раю з'явив ся.
І звинув ся й перескочив
Річку огньовую
І в садочку обвинув ся
На яблуньку злую.
