XIX.
Сонце встало, засяяло.
Єва пробудилась,
Пішла, стала коло річки,
Як годить ся вмилась.
Пішла собі за місточок,
Вийшла на дорогу
І ходила меж садами
І молилась Богу.
І поглянула на лїво,
Де огонь палив ся:
Цїлий сад там в золотії
Яблучка облив ся
І почала лиш гадати,
Як би їх достати, —
Коли слухає: до неї
Хтось почав казати:
»Не жури ся, молодице!
Хто устане з-раня,
Тому з садку можна дати
Яблук на снїданя!«
І до неї пара яблук
Золотих скотилась.
Єва взяла, скоштувала —
Нїби похмелилась.
Ба й Адам тут показав ся,
З нею подїлив ся.
Ото вони вже й ковтають,
Аж Бог появив ся.
Нїщо дїяти! ковтати!
Єві теє вдалось,
А Адаму в самім горлї
Яблуко осталось.
