І засїяв і волочить,
Із-під шкури пнеть-ся,
А чорт йому на боронї
Сидить та сьмієть-ся.
Аж тихенько з обротею
Ангел появив ся:
Схватив чорта, — і на диво
З него кінь зробив ся.
І запріг Адам коняку
І став волочити,
І за поміч за велику
Господа хвалити.
XXII.
От уже Адам і Єва
Кілька лїт прожили,
Позабули свої жалї,
Землю полюбили.
А тим часом дав Бог дїти:
Сини хлїб збирали,
Дочки в-дома коло мами
Шили, вишивали.
Тілько б жити, поживати,
Та Богу молитись,
Аж тут раптом на Адама
Тра бідї звалитись!
Була осїнь, і зачали
Дощики спадати,
І поїхали два брати
Сїно забирати.
І зачали меж собою
Очередуватись,
Кому сїно подавати,
А кому остатись.
