І здихнула ще раз мати,
Сльози утирає,
А в палацах на постелї
Гирод злий конає.
VIII.
Сконав Гирод з сего сьвіта,
Нїби не бувало:
І в Єгиптї Матер-Божій
Про те чутко стало.
І зібралась Божа Мати,
Свого Сина взяла
І у нічку темнесеньку
Гори проходжала.
Проходжала лїси, гори,
Іде і забулась
І на треблаженне древо
З небачки спіткнулась.
І на древо дитя впало,
Рученьки розклало
І як мертве, як прибите,
На ньому лежало.
»Ой не дармо же ти, древо,
Треблаженним звалось,
Коли моє дитя любе
На тобі розпнялось!«
Так сказала Божа Мати.
Сина підіймає,
А Син Матері Сьвятії
З-тиха промовляє:
»Мати моя, рідна Мати,
Я ще не розпняв ся,
