|
Як про камінь край дзвінницї, |
Як писав я в співах сьвітовії байки, то три річи мав я собі на умі:
Перша — в кождій оповідцї затримати силу людської змислової утвори, а для того кожду оповідку росказати так, як вона менї була росказана.
Друге — відшукати нитку межи тими ріжними уривками, котрі менї то сям то там удалось позбирати, і наскільки можна, споїти в їдну співу.
Третє — дати певний склад для тих хибких народних оповідань, для котрих народ не придбав іще складу і може й не придбати-ме.
І певно, що хто тілько чув коли від людий тії оповідки, то й по їдних співах завважить, наскілько я витримав свою нелегку задумку. Але сьвятий теє знає, чи багато в нас таких найдеть-ся! На наше нещастя наші молодії паничі, іще з того часу, як перший раз заглянуть у школу, уже начинають забувати і свою мову і своїх людий. І то ще добре, як котрий, скінчивши школи і натягнувши чужий жупан, занесе з собою на чужий край кілька рідних пісень, а то звичайне з них виходить нї родинї сьвічка, нї Москві огарок. А все таки надїюсь, що хто-небудь і із таких захоче дати голос на мої »Сьвітовії співи«, — ото я для них і прикладаю сї людські оповідки.
Подїлив я їх на три частки.
