Перша, доволї спійна частка, росказана менї хомутинецьким бурлакою Вакулою, — ото я й назвав її: »Оповідки Вакули«.
Друга — то уривки, котрі я чув не разом: їх я і назвав »Збірками«.
Третя — ходить писаною по руках не тілько у нас, але і в Польщі і в Московщинї і називаєть-ся »Сон Богородицї«. Склалась вона, як видно з мови, у нас і замикає в собі три листи: їден — »Сон Богородицї«, другий — »науку Божу«, третїй — »пятницї«, — ото-ж я й назвав її листами.
Ото як задумав Господь сотворити сьвіт, то і говорить до найстаршого ангела Сатанаїла:
— »А що́, — каже, — архангеле мій, ходїм творити сьвіт!«
— »То ходїм, Боже!« каже Сатанаїл.
Ото вони й пішли над море, а море таке темне-темне, — сказано безодня! Ото Бог і каже до Сатанаїла:
— »Бачиш, — каже, — оттую безодню?«
— »Бачу, Боже!«
— »Іди ж, — каже, — у тую безодню на самеє дно, та достань менї жменю піску. Гляди ж тілько, як будеш брати, то скажи про себе: »Беру тебе, земле, на імя Господнє.«
— »Добре, Боже!«
Впірнув Сатанаїл у самую безодню над самий пісок та й заздрісно йому стало. »Нї, — каже, — Боже! приточу я і своє імя: нехай буде ра-
