зом і твоє і моє.« І бере він той пісок та й каже: »Беру тебе, земле, на імя Господнє і своє!«
Сказав — сказав. Прийшло ся виносити, а вода йому той пісок так і ізмиває. Той так затискає жменю, але де́ вже Бога ошукати! Заким вигулькнув із моря, так того піску як не було: геть вода змила!
— »Не хитри, Сатанаїле, — каже Бог, — іди знову та не приточуй свого імя!«
Пішов знову Сатанаїл, але чорт чортом, — знову примовляє: »Беру тебе, земле, на імя Господнє і своє;« — і знову піску не стало.
Аж за третїм разом сказав уже Сатанаїл: »Беру тебе, земле, на імя Господнє,« і ото уже несе тай і не стискає: так і несе на долонї, щоб-то вода змила. Але дармо: як набрав повну руку, то так і винїс до Бога.
І узяв Господь той пісок, ходить по морі та й розсїває. А Сатанаїл давай облизувати руки: »Хоч трохи, — думає, — сховаю для себе, а потім (думає собі) землю збудую!« Ото Господь розсїяв.
— »А що́, — каже, — Сатанаїле? нема більше?«
— »А нема, Боже!«
— »То тра благословити!« каже Господь та й благословить землю на всї штири части. І як поблагословив, так тая земля і зачала рости.
Ото росте земля, а тая, що́ у того в ротї, і собі росте. Далї так розросла ся, що і губу розпирає. Бог і каже: »Плюй, Сатанаїле!« Той і зачав плювати та харкати; то де плював, то там виростали гори, а де харкав, то там скали… От через тото у нас земля нерівна! Воно ще кажуть, що нїби-то ті скали та гори Бог знає доки б
