Ця сторінка вичитана
IX.
А царівна Злотокрила
На могилї спала…
Крила раптом засвербіли,
І царівна встала.
Перед нею в злотї, сріблї,
Гарний, уродливий,
Стояв з конем на могилї
Царевич Мисливий.
І поглянула царівна
Навкруги могили,
А там люде пішо й конно
Цїле поле вкрили.
І поглянула, питає:
»3відки, добрі люде?
Чи війна у вас зо мною,
Чи супокій буде?«
І царевич відвічає
Паннї уродливій:
»Я — царевич із поляни,
То — мої мисливі.
Ми куницю полювали,
Та в степи загнали,
Не догнали, заблудились,
Сюди приблукали.
Просимо тебе, царівно,
На нас не гнїви ся
Що без волї ми твоєї
В степи ввігнали ся.«
— »Коли так,« царівна каже,
»Я жалю не маю,
