Ця сторінка вичитана
В якім смутку, в якім жалю
З нею я блукаю,
В яких муках, тяжких болях
На сьвіт породжаю.
Звянув мій вінок рутвяний,
І вона причина,
І хто знає, чи пригорне
Хоть дитя дївчина!
На що-ж думи, на що-ж мари
Про пишнії чари,
Коли з ними враз по серцї
Бродять чорні хмари?
І роздумав пан Мисливий:
»Нїчого гадати, —
Лучше бути у царівни,
Правду росказати«.
XI.
І пішов він до царівни:
»Панно Злотокрила,
Ти строїла моє серце,
Розум погубила.
Верни розум, віддай серце,
Зжаль ся надо мною,
Прийми моє вірне слово,
Будь менї жоною!«
— »Царевичу любий, милий!
Вибачай, що́ скажу:
Я нїколи головоньку
Свою не завяжу.
Доки сила єсть у мене,
Хоть-би й я хотїла,
