Ця сторінка вичитана
Що́ йому за доля була
Ї сестрою мати?
Що́ за щастя йому було
З нею розмовляти?
Тілько дума за думою
Розум убивала,
Тілько туга за тугою
Серце розривала.
XII.
І не міг царевич знести
Тяжкої недолї,
І задумав її взяти
За-муж по неволї.
І в півночі, як царівна
Мала спочивати,
Став царевич на всї степи
Сїти розкидати.
І розкинув на всї степи,
Поля і могилу,
Ставить силу серед поля,
Сам іде по милу.
Тілько вийшов на могилу —
Мила пробудилась
І сердитими очами
Вколо обдивилась.
Всюди сїтка на степови,
Край могили люде.
»Скажи, брате,« запитала:
»Що́ то з того буде?«
— »А що́-ж буде, моя панно?
Прийшов за сестрою,
