Сторінка:Твори Степана Руданьского. Том I (Львів, 1912).pdf/35

Ведїть в неволю молодята
І ріжте старцїв і дїтий!…«

Щасливий будь, хто вам відплатить,
Хто й ваші дїти розповє,
І зо сьміхом без серця й жа́лю
О перший камінь розібє.

21. III. 1858.

---

 

19. Голубонько-дївчинонько.

Голубонько-дївчинонько,
 Зіронько моя!
Не питай ся моя мила,
 Чого сму́тен я:
Живо, живо того смутку
 Сама не минеш!…
От-тогдї-то, моя мила,
 Мене спомяне́ш…

Ой дївчино моя мила,
 Мій рожевий цьвіт!
Ти весела, сьвітом рада,
 Тобі милий сьвіт!…
Живо, живо сьвітом знудиш,
 Тяженько здихнеш:
От-тогдї ти, моя мила,
 Мене спомяне́ш!…

Гудуть пчоли край віночка, —
 Ти як лист дріжиш…
Ти їх гониш, не відгониш, —
 І сама біжиш…
Живо, живо під ті співи,
 Як дитя заснеш:
От-тогдї ти, моя мила,
 Мене спомянеш…