Ця сторінка вичитана
— »Нїхто, мила, нїхто, люба,
Тілько твоя мати:
Вона мене напосїлась
З сьвіта ізігнати.
Нїхто, мила Ганусенько,
Тілько твоя тїтка:
Счарувала, — і я сохну
Як рутвяна квітка.
Може завтра, після-завтра,
Я житя скончаю, —
Скажу тобі на остатку,
Що тебе кохаю!…
Кохав тебе я, Ганусю,
Вдовиную дочку,
Кохав тебе і кохаю
Як вишню в садочку!…
Може завра, після-завтра,
Треба умирати,
Та тебе я і по смерти
Все буду кохати…«
V.
В кінцї поля єсть тополя,
Могила під нею;
Там присипали Івася
Сирою землею.
На високії тополї
Чорний ворон краче,
Над могилою сирою
Ганусенька плаче:
»Не сьвіти так, сонце, ясно
З крутенького неба!
Заховай ся в чорній хмарі,
Мнї тебе не треба.
