Та на черенї калачі
Як сонце яснеє печуть ся,
Вареники із маслом труть ся.
От все готово. Шум затих.
Стіл застеляєть-ся у них,
І показала ся горілка,
І деренївка, і вишнївка,
І мед, і пиво та і квас,
Як часом водить ся у нас.
От і вареники з'явились.
Веселі хлопцї похмелились,
За стіл сїдають і їдять
І все Тетяноньку хвалять.
VI.
У Гордїя своя тарілка:
Вареників на нїї кілька;
Сама Тетяна подала:
В варениках йому спекла
І той розмай, що́ накопала.
Багато влила вона сала,
Щоб заохотити до них.
І от Гордїй все лиг, та лиг.
І тілько добре налигав ся —
Вже до Тетяни засьміяв ся,
Заговорив на ухо щось,
Вже й по плечі Тетяну: лось!
Вже й обійняв, поцюлував ся.
І всякий тому дивував ся…
»А що́!« подумала собі:
»Завдала хмілю я тобі?
Таким ти будеш аж до віка,
Буду́ я мати чоловіка.«
Та от великий піст настав, —
Гордїй щось сохнути начав.
