ШКОДА
У Романихи заслабла корова. Лежала на соломі і сумно дивилася великими, сивими очима. Ніздря дрижали, шкіра морщилася-дрижала ціла у гарячці. Пахло від неї слабістю і болем страшним, але німим. В таких випадках найбільше жаль, чому худобина не може заговорити і поскаржитися.
— То очи видє, шо вона не буде. Може би й поміг шо, якби то кров, а то хтос кинув оком на ню, бодай му повілізали, та й тепер нема ради. Здайтеси на Бога — може вас потішит… — так казав, Ілаш, що знав до худоби.
— Ой, Ілашку, видко, шо не буде, але, як її не буде, та й мене не траба. Я цілий свій вік змарнувала, аби коровки дочекатиси. Від чоловіка лишила-м си, син умер у воську, а я крірвала та робила і нічь і день. Такі зимові ночи довгі, а я до днини прєду, аж ми пушки спухают, аж пісок у очах стає. Лиш один Бог знає, як я тот ґрейцірь гірко прєтала, заки напрєтала…
— То, видите, бідному то все так, а хотьби-с руки зробив по лікті, та й нічо з того не буде!
