КАМІННИЙ ХРЕСТ
Старшому моєму другові Кирилові
Гаморакові присвячую
Відколи Івана Дідуха запам'ятали в селі ґаздою, відтоді він мав усе лиш одного коня і малий візок із дубовим дишлем. Коня запрягав у підруку, сам себе в борозну; на коня мав ремінну шлию і нашильник, а на себе Іван накладав малу мотузяну шлию. Нашильника не потребував, бо лівою рукою спирав може ліпше, як нашильником.
То як тягнули снопи з поля або гній у поле, то однако і на коні і на Івані жили виступали, однако їм обом під гору посторонки моцувалися, як струни, і однако згори волочилися по землі. До гори ліз кінь, як по леду, а Івана, як коли би хто буком по чолі тріснув, така велика жила напухала йому на чолі. З гори кінь виглядав, якби Іван його повісив на нашильнику за якусь велику провину, а ліва рука Івана обвивалася сіттю синіх жил, як ланцюгом із синьої сталі.
Нераз ранком, іще перед сходом сонця, їхав Іван у поле пільною доріжкою. Шлиї не мав на
