— Дужий, ей, то-то дужий, але на дущого трафив! Та заки шо куда буде, та сєдьте за стів та й гостя просіт.
Ґьорґій вийшов і за хвилину приніс бутлю горілки, солонину і хліб.
— Та чому не берете і єго за стів?
— Каже, шо не може встати.
— То я поможу.
І ґазда взяв злодія попід пахи і посадив за стіл.
— То ви вже в хаті мали з ним суперечку, Ґьорґію?
— Та хотів мене заголомшити. Як ні угрів кулаком меже очи, то кажу вам, шо тут-тут було падати. Але-м намацав полінце коло себе, та-єм го морснув по ніжках, а він сів маком.
— Ви єму не дивуйтеси, бо кождий хоче боронитиси.
— Та я нічо не кажу.
Злодій сидів за столом блідий, апатичний, коло нього Максим, а дальше Михайло. Коло печі стояла жінка в кожусі.
— Ґьорґію, шо ти хочеш з ним робити? Люде, спамнєтайте єго, він хоче чоловіка вбити!
— Жінко, я вижу, шо ти боїшси, та ти собі піди до мами, переночуй собі, а завтра прийдеш.
— Я не вступлюси з хати!
— То меш з нами горівку пити, але не вівкай, бо спарю. Ліз на піч та й спи, або дивиси, або як хочь.
Вона ані рухнулася від печі.
