стратив?! Ой, привезу я розрадочку мамі від тебе. Марне пропадем.
У трупарні на великій білій плиті лежав Николай. Гарне волосся пливало у крові. Вершок голови відпав, як лупина. На животі був хрест, бо на́вхрест пороли та позшивали.
Тато припав на коліна у ногах Николая та молився. Цілував ноги сина, бив головою у плиту.
— Ой, дитинко, ми тобі з мамов весілє лагодили та музики наймали, а ти собі гет від нас пішов…
Потім підніс трупа, обіймив за шию та й питався, як коли би радився.
— Скажи-ж мині, кілько служеб наймати, кілько на бідні роздати, аби тобі Бог гріха не писав?…
Сльози падали на трупа та на білу студену плиту. Плачучи убирав сина на смерть. У біленьку мережану сорочку, у пояс вишиваний та в капелюх із павами його убрав. Писану тайстру поклав під голови, в головах поклав свічку, аби горіла за страчену душу.
Такий годен та гарний парубок у павах! Лежав на студеній, мармуровій плиті та гейби усміхався до свого тата.
