де став уночи на мості, та й би кождому траба воду освітити. Та бо біг-ме! Якис жидок казав, шо то такі люде є під сонцем.
— Та вже певне, шо є усякий ґатунок. Мій Василь, як був у Віґни при воську, та казав, шо видів такі свині, шо ані вух, ані рийки, ані ніг не видко, лиш таки толуб.
— Є всього на світі, а біди найбілше…
Бесіда станула, бо війт надійшов.
— Та шо май чувати в місті, віте?
— Коби гроші, то в місті би добре. Вижу, пани лиш зайдут на ресторацію та й п'ют та поїдают шонайліпше і гроші мают. Коби хоть на тиждень перекинутиси в пана! — говорив війт.
— Як у якого пана. Бо є такі, шо на соломі сплют, а зубами обіскаютси. Зверьхи камазелька, а сорочки нема. Лиш притулит на груди трошки полотенца та й убравси! А неодин такий голоден, шо би макух їв, — казав Проць, що давно у дворі служив.
— Та ще був-єм у секретаря із-за тої толоки. Шос він мині там белендів та й каже, шо коби, каже, у вашім селі менше люде тих казетів на пошті спроважували. То, каже, ошуканство. Мужиків, каже, є шос дуже богато. То як лиш дваціта пайка даст по левови за казету, та й си зроблє тисічі-тисіченні гроший задурно, запусто. Такий панок, каже, все сам понаписує, тумана пустит, замастит, загладит, а мужики дурні, каже, читают та аж облизуютси, шо панцке поле на люди перейде.
