Данило штовхнув Андрія.
— Вставай відчиняти.
Андрій образився.
— Ач, наказувач знайшовся, я черговий, вночі чергових немає. Та доки не заснув, а вже й більше 12-ти.
— А хто-ж відчинить?
— А я знаю? Хай відчинить, хто завтра вартує.
На завтра мав вартувати Андрій, а тому він пірнув у юридичні тонкощі, доводячи, що він може спокійнісінько спати собі цілу ніч, хоч-би там бандити у хату лізли… До 7-ми годин ранку.
Поки хлопці сперечалися, з надвору почали ламати двері.
— Та відчиніть-же, — почулося.
Нарешті Петро, згадуючи предків і проклинаючи нащадків, відчинив. Увійшов Михайло, скинув шапку і запитав:
— Курити є?
— Ти иноді задаєш на диво ідіотські питання, звичайно немає, — відповів Петро.
— Ну так у мене є! Вставайте!
Вмить всі хлопці були біля Михайла.
— От і гаразд, а то всі бички попалили, Андрій навіть під ліжком підмів і під скринею шукали, — гомоніли радісно хлопці, але Михайло їх обдурив.
— Та немає в мене, то я нарочито, щоб ви в инший раз швидче відчиняли.
Лаялись:
— Коли покликав, то хоч роди, а дай закурить!
— Ну й життя. Я всі кешені повивертав
