серед бабів антирелігійну пропаганду. Він підвівся й запитав доповідача:
— А правда, їдять його мухи з комарями, що мириканці впразнили бога і дощ самі роблять?
Данило почав був розповідати про це, але на дверях зчинився галас і метушня.
— Що там таке?
— Та пусте: дівчат парубки не пускають.
— Чого-ж не пускають?
— А навіщо їм? Все одно нічого не розуміють, — крикнув голос з юрби; а комсомолець Семен сказав Данилові:
— То парубки їх на вулицю тягнуть, от і не хотять, щоб ходили сюди на збори. Ми тут з ними по цій роботі агітацію повели. Та й справді кінчайте, бо пізно… — додав він несподівано.
Скінчилася лекція опівночі, розходилися жваво розмовляючи.
— Хай так, коли й так. Але ні.
— Трахтор… От в Миколаївці потрахкав півроку, а потім тпру… — казали старі, сумнівно хитаючи головами.
— Чорт-би тебе подрав, Данило, затяг до світу, — сказав Андрій. — Саме піти погуляти з дівчатами.
— Не можна. Тутешні хлопці з вулицею якраз боротьбу провадять.
— Ет! боротьбу. І тут від кампаній спокою немає. Це-ж дурниця бути на селі і з дівчатами не поспати.
— Ходім краще чай пити, мабуть стара вже приготовила.
А вулиця ще гула.
