дар, брудний, як свиняча нога, лежу в позі босяка Максима Горкого, доїдаю хліб. Кусень був здоровенний.
Власне кажучи, лише через це я й пишу, бо для мене хліб — що вугіль для машини.
Я це знаю з власного досвіду.
Це моє нещастя, що я — та машина, що мусить писати. Поки не їм, не пишу, як з'їм — починається… Скажено стрибають думка за думкою, летять, плутаються і я опиняюся в стані собаки, що силкується спіймати свого хвоста. Правда, коли довгий хвіст, то… але для цього треба обідати що-дня…
Вам може чудно, що я в 1925 році гину від голоду. Правда, але мій номер на севастопольській біржі 8524. Розумієте? А потім мене на роботу в сухому доці комісія не пропустила; тих, що бажають — дуже багато, так що беруть перебираючи, а потім… Та що там, не про все-ж усім і казати…
Вечір. Над хмарами хмари мости розгорнули.
Над тим боком затоки туман.
Як той сивий туман, надходить важка, отруйна нудьга. Без усякого догляду думки снують то важкі й тупі, то ясні й гарячі, як блискавка.
Повз вікно хтось несе білий хліб і кавун…
— Ех, якби та мені цього кавуна!
