Але-ж сьогодні у одного знайомого, коли я прохопивсь, що майже нічого не їв, на запросини з'їсти — відмовивсь. От дурний! Я сиджу і гірко нарікаю на себе.
А вечір зорі розсипав… От іде дівчина, дивиться, певне чекає когось.
Дайте, ах, дайте мені шматок хліба, я-б написав про дівчину, бо… я більше не можу! Я не можу не написати про неї!
Що я зробив кому?
Шлунок, ніби лютий звір, вив і кусав. Під горло підходив кислий шар, а голова крутилася. Я лазив по всіх куточках і шукав шматків і недогризків.
О, я тепер став хитрий!
Коли иноді я дістаю хліба, я завжди залишаю шматок, правда, невеликий. Я вгортаю його в папір і закидаю далеко в куток, а як хата рідко коли підмітається, то завжди знаходжу де-що… Загортаю я для гігієни.
Але сьогодні не було нічого; клята хазяйка підмела ще ранком. Я це взнав зразу-ж, як вліз у вікно; мої папери були складені акуратно, а віник стояв у кутку…
Сьогодні буде одна з тих ночей… В такі ночі я пишу великими літерами на шматках паперу. Думка загострюється, нишпорить по всіх кутках, витягає старі спогади, без жалю критикує все дороге й рідне…
