Хитаю головою, докоряю. Ні, сьогодні діла не буде… і, здається, час на біржу. Чергове чекання…
А біржа гомонить. Там баби лаються, а там міліціонер зганяє когось з парканчика.
— Зійди, кажу тобі! — кричить він.
— П-ш-ла! — відповідає той.
— А, так ти що? Злазь, кажу!
Але в цей момент відчиняється вікно й чути голос:
— Слюсар-водопроводчик!
— Є! — Є!
Десятки рук простягаються, штовхають один одного, лізуть. Картки відбирають. Одну залишають, решту повертають, щасливий відходить, крутить цигарку й закурює. Инші знову чекають.
Курять, лускають насіння, лаються і провадять приємну бесіду:
— А, вона, стерва, з імєнним…
— Знаємо ми!
— Куди лізеш?
— Я, братва, вже чотири роки ходжу у цю нукалку, чорт-би її задрав!
— Гей, чоловіче, ногу віддушив!
— А ти чого розчепіривсь, як корова?
— Го-го!
— Тю-тю!!
— Товариші, тихше… Граждани, не налягайте, — глас вопіющого в пустелі.
