Такий жаль! Вчора мене частували салом. Ах, такий жаль! Я не міг їсти! Стає боляче до сліз: я не міг їсти сала!
— А що, якби зайти й показати їм дулю, таку суху і тверду, жилувату! А отого, з червоною шиєю, накрити тарілкою з супом! — приходить дурна думка… Вона чортиком шепоче на вухо і ґвинтиком залазить у саму середину. Вона штовхає ноги, але я сперечаюся:
— Ні, ні, — відходжу як-найдалі. Почуваю, знову буде на мене дивитися око… а, можливо, що я напишу вірша, я-ж під'їв трохи!
|
Я непомітний, невідомий, іду по вулицях |
