|
Розцвіте, як лілеї… і чи зможу-ж я, скелі |
Я стою й пишу, хтось здивовано зупиняється й роздивляється на мене. Хтось штовхає і прохає вибачити. Але мені байдуже, я знаю, що на сьогодні не буде ні ока, ні жінки, ні дівчини, бо я вже розрядивсь. Голова працює весело й легко, шлунок трохи… але не людина для шлунку, а шлунок для людини!
Ранком грошей дістав. Без усякої мети, заклавши руки в кешені, я вештавсь базаром. Коли це до мене підійшла якась пані й попросила понести кошика додому. Я відніс і одержав за це п'ятнадцять копійок. Цілих п'ятнадцять копійок! Це було так дивно, так чудно, що я не знав тепер, що робити…
В Робкоопі ковбаса є… Іду туди, але там чортові прикажчики бачать, що я куплю лише ¼ хунта. Вони відпускають иншим і ходять мимо мене з задраними високо носами. Але я чекаю. Нарешті:
— Скільки за хунт цієї?
