Я не можу докінчити, рот повний слини. Ковтаю й чую:
— Сімдесят копійок.
Повертаюся й виходжу знищений.
За ці три дні написав двоє оповіданнів… Ех, якби кожен день так їсти! Три дні по п'ятнадцять копійок на день! Це дві дині і два хунти хліба.
А тій пані, що дала грошей, хотів присвятити вірша… Але вона була така товста… Якби вона важила хоч-би на два пуди менше, я-б написав… Такого вірша, такого… Справді!
Зустрів знайомого. Випадково сказав, що йду у степ до ночи.
— А коли-ж ви обідаєте? — спитав той наївно.
Я пояснив, що ніколи не обідаю… Він здивувавсь і ніяк не міг зрозуміти. Бідний! Певно він ніколи не був без роботи!
А в руках у мене була книга, він спитав, що то за книга… Я посоромився сказати, бо була то „Книга для хозяек“…
Я приходжу в балку, лягаю під тінь і розкриваю книгу. Кладу в рот шматок хліба, малий, манюнький, і читаю:
— На вісімнадцяте червня; перше:
Друге:
