Але-ж я міг і додуматися, що коли їх не було в середу, то їм щось перешкоджало. Ну-да, він буде, звичайно виправдуватися! (Я, їй-же богу, не думав і рота розтуляти).
— Ми його ждемо тут три дні, турбуємося за нього! Чорт-зна що! А тому, закінчила вона, ідіть брати квитки.
Я відповів спокійно, але твердо, що втомився і гадаю за справедливіше піти Юхимові. Брат цілком пристав на мою думку, і Юхим вже підвівся, щоб іти, але Ніна глянула на нього, і він забурмотів щось, закашлявся і почав накачувати примуса.
— Мені здається, що Іванові найкраще було-б піти, ласкавим голосом мовила Ніна. А якщо ні, то на крайній випадок піде Семен (брат), а Юхима я пошлю в'язати речі.
Брат, серйозно поміркувавши, вирішив, що дійсно краще піти мені, а Юхим: о, він завжди був такої-ж думки, як і Нінуся.
Я скорився. І це була моя перша рокова помилка, бо віднині Ніна почала думати, що й я буду завжди робити так, як вона схоче.
Ну, та ти, Борисе, добре знаєш, що я не такий.
Коло каси черги не було, пароплав мав рушати через півгодини і я додому біг, аби завчасу попередити товаришів.
Юхим і Ніна гуляли в шахи, а брат спокійно спав на канапі.
— Евва! — сказав я, — хлопці, мені здається, що час рушати.
