Довго мовчки стояли ми і дивилися. Певно, що так і пішли-б, не наважившися грати в той вечір, якби Ніна не заявила, що її отінила геніяльна ідея:
— Слухайте! Раз-два! Сім очків. Одне зеро. Три чіт. Три нечіт. Як-що ставка 20 коп., то нечіт — перша — програли. Гаразд, вдруге вдвічі — програли 40. Добре: втретє 80 — програли. Так: четверта 1.60 — програли. Знову: вже 3.20 — узяли 6,40; ergo: повернули гроші і маємо прибутки. Хай програємо ще раз, але по теорії ймовірности не може-ж без кінця бути чіт!
— Система справді безпрогришна, — каже брат.
— Я цілком приєднуюсь… це — Юхим.
— А ви? — питає мене Ніна,
— Гм… це вроді-б то perpetuum mobile, — кажу я, — сумнівно, але… скільки в нас грошей, крім тих, що на квитки?
— Дванадцять карбованців.
— Добре… Я піду куплю собі квитка, дайте крім того мою частку — 3 карбованці, а потім грайте собі.
На мої слова ніхто не звернув належної уваги, але мене попередили, що з виграшу я одержу дулю.
Добре… За півгодини вони вимагали, щоб я їм віддав свої три карбованці.
Я віддав і три, і дванадцять, що були призначені на квиток. І що-ж? вони мене потім лаяли. Бачиш, доки ми сперечалися, впав нечіт, а потім знов 16 разів зряду був чіт…
