Ми поступилися, але для чого це було потрібно Ніні, я й досі не знаю.
Ага, одна дуже важлива справа. Якщо ти зустрінеш де Ціперовича, автора „Путеводителя по Крыму“, то постарайся прибити його, або телеграфно сповісти мене. Я зараз-же прибуду з бравнінгом і постараюся загнати хоч дві кулі в його нікчемну голову.
Ти це розумієш, немає в Криму ані одного кутка, де-б в його проклятій книжці не було сказано:
„З цього місця схід сонця чарує Вас тисячами фарб, а прекрасні віли в стилі Ро-ко-ко (щоб вони згоріли були!) ніжно й чітко вирисовуються на тлі пишної південної природи“,
або:
„Неможна проминути мису „Ай-Тодор“, де на височині x, y, z метрів, як прекрасна казка, пишається замок, що чарує Ваш зір“ і т. под., далі йде біографія якогось чудака, три чи чотири версії його роману і всілякі жахи.
Тепер Ніна п'є мою кров тим, що чи десь на горі чи біля моря, де справді око відпочиває на м'яких фарбах, витягає цього проклятущого Ціперовича, читає і каже:
— Ах… і сміється.
Вона ретельно додержується порад цього лисого дурня (а він неодмінно лисий) і поки не вилазить усіх кутків, що на трьохверстовій мапі позначені зіркою, ми не можемо рушити далі.
Я поривався, бунтував, але от уже перед двома днями мав бути в Сімферополі, а ми
