Море тихо, спокійно бігло до ніг, і я не счувся як заснув.
Збудив мене постріл, крики й тупання. Ми скочили на ноги.
— Що? що таке? — питав брат.
— А я знаю? Юхим потаскав Ніну по виноград.
— Збирай швидче речі, зав'язуй, я сховаю їх за ту скелю!
Не встиг він повернутися, як сталося таке: з розтріпаним волоссям прямо на нас бігла Ніна, а слідом за нею неслося гавкання собак, крики й блимали огні.
Але вона бігла швидче… вона підлетіла, оббігла круг мене і крикнула, присівши за моєю спиною.
— Спасайся!
Хотілося мені сказати Ніні гірке слово, та не встиг; якась гора наскочила на мене, голова моя полетіла вниз, ноги зачепили зорі, і я перекинувся через Ніну. Далі не розберу докладно — знаю одно: мене били і я бив.
Все це сталося так швидко, і сама бійка була така динамична, що мені здалося, ніби я всього два-три рази стукнув когось по черепу, і ми були вже самі. Якби не ґуля на лобі і не лихтарі під очима, то можна було-б подумати, що це сон.
Поки-що, як наслідок цих подій, Ніна зі мною не балакає.
У відповідь на мої докори вона запевняла, що її бити ніхто не збирався (хай посміли-б!
