хе!), що її лише налякати хотіли, і коли-б не моє дурне втручання, то все було-б гаразд. При чому вона замовчувала той факт, що Юхимова спина була посолена з рушниці.
Коли-ж я Юхима назвав зрадником за те, що він ввесь час бійки десь пересидів, то Ніна знов напалася на мене й сказала („Це вже в останнє“):
— А з вас що за користь була? Тільки й того, що ви мене разів два бабахнули ногами, а він хоч і втік (краще-б і ви зробили це, а то полізли з дурного розуму), проте, переждавши, приніс винограду.
Немає таки правди на світі!
Боюся, що коли ми за два дні не будемо на місці, то все це скінчиться якось трагично.
Міра мого терпіння дійшла кінця, ненависть моя палає, як Везувій. Ще одна крапля, і твій друг буде доживати свої дні десь в Бупрі за „нарочите душогубство“, та ще й з „зарані побудованим планом“.
Пишу тобі цілком серйозно. Сил моїх вже немає.
Відповідай на мою домашню адресу, бо поки дійде до тебе цей лист, я вже буду вдома, як що ця історія скінчиться на добре.
Твій Іван.
Алушта, 1926.
Ви уважно прочитали ці листи? Шкода, що я не можу дати вам оригіналу. Ви побачили-б
