Вчора одержав від неї листа. Як чудно! Один маленький шматок паперу приніс так багато. Вона пише: „Ух, Борисе! треба було мати багато сили, щоб сісти й написати вам листа після такої бесіди, що було зараз з Галькою. Тепер ніби-то все скінчено, вона навіть очі заплющила, а у неї виникає знову що-небудь химерне. Я вже знаю! У мене розбивається лад листа, але я зараз його виправлю. Перш за все не можна-ж так лаятись, як ви! Ми писали вам, але-ж не винні в тому, що почта така несправна, а по-друге, не винна-ж я в тому, що немає грошей на марку. Якщо цей лист не передам через руки, то не знаю, як бути. Правда, не слід було-б відповідати таким листом на вашу цидулку, але мені хочеться з вами побалакати.
Ви питаєте, чому ми сердилися, коли ви від'їздили. За Галю не знаю, а за себе скажу: я не сердилася, а злилася страшенно. Чому,
