розуміє, чого я хвилююся, чого я ховаюся з своїм коханням до Кари навіть від його?
Він ще має право робити висновки! Кувалда чортова! І розказувати про це всім!
— Кому? — питає Василь.
— Маріяці, наприклад!
— А-а! — то вона-ж сама розпитувала, вона останнім часом дуже цікавиться тобою. Я з тобою приятель і з нею приятель. Ну, чому-б і не погомоніти про твоє щастя? Чудно навіть.
— А, куряча твоя голова, — кричу я. — Я ніколи не любив Кари, вона пуста, дурна дівчина. Розумієш? А потім я не їду у Крим. Мені там немає чого робити. Мені таки зовсім немає чого туди їхати. Я прошу тебе не бути агентом у де-кого. Так, так, у де-кого, от і все.
— Ну, ну! — каже він і сміється…
Невже я гадаю, що порозказує? Він скаже, щоб вона нікому нічого не казала. Даремно я так хвилююся. Він знає, кому що можна казати. Хе, він не такий дурень, за якого я його маю, чорт забери! Він розуміє…
Він розуміє?! О, він розуміє?! чорт-би його забрав! Я прошу його нічого не казати їй. Я сам з нею побалакаю; мені посередників не потрібно!
Грюкаю дверима, вибігаю й повертаю по дорозі, що в степ. От вже казарми, а далі за радіо-станцією й він…
— Чекайте, — чую голос. Обертаюсь і ледве не падаю від здивування. Маріяка.
