Яка Кара? Сама звичайна самичка… Хочу щоб була моєю. Моєю тільки і більш нічиєю. Почуваю, як скаженію — і все. Менше починаю володіти собою. Підвожусь і кажу сам собі:
— Я хочу, щоб вона була моєю!
Вчора бачив її з якимсь чудаком і сьогодні говорив з нею про це.
— Бачиш, — казала вона — й ти такий-же, як і всі. Погляд у тебе на нас, на жінок такий, як у всіх. Власність! Ви хочете власности! Як тільки взнаєте, що вас люблять, зараз же: „моя“ та й ще „вся моя“, ані крихти нікому, навіть нічому… Ти не знаєш, як часто доводиться, зустрічати серед наших партійців ще більших свиней, ніж ти… Не сердься. Це-ж свиняче відношення?
Дивиться, питає, очі суворі, і в них почувається мука.
— Свиняче, — відповідаю.
— От бачиш, ти хоч свідомий цього, а инші так просто кажуть: що-ж, тепер можлива лише така сім'я. Що сім'я! От, гадають, що я не живу ні з ким через те, що не хочу звязуватися дітьми! Яка дурниця. Я люблю дітей, і коли-б… я-б мала їх десяток. Не менше! — Сміється, з очей посипалися проміння.
— Я-б їх якось пристроїла, вмісті-б жила. Не те… Все не те… Чи зміг-би ти, щоб і добре ти жив, щоб усе було в тебе, а ти був-
