— Я знаю твої думки! Ах, який ти дурний… Я прошу тебе їхати у Крим… — а далі вже похмуро трохи:
— Дивися, Борисе! я з розбитих чашок не п'ю!
Ясно. Але хто її просить, або буде просити? Хай вона не боїться! У мене теж є свої погляди: коли я п'ю з чашки, то чашка мусить бути моєю! Я викрикую нарочито голосно.
Тоді вона хитає головою і каже:
— Який ти паскудний власник! Ну, добре, ти-ж зможеш теж переїхати до Київа?
Але в мені прокидається пиха:
— Ні, я не поїду за тобою хвостом, якщо ти не хочеш бути зі мною. Я ніколи не зроблю цього! Вирішено: я їду у Крим. Зараз-же піду влаштую це!
Маріяка затихла, сидить, якось зігнулася чудно:
— Як хочеш, твоє діло.
Розлучилися холодно. Коли протягувала руку, спитала:
— Так значить точка?
Що відповів я, не знаю.
Через тонель проскочив потяг. Зараз коло печер і скель майне і приїдемо… Вокзал, трамвай, пристань, південна сторона. Поспішаю. Що сталося за цей час? Іду повз батареї над морем. Ще три верстви й Кара.
